Спомини утікача

Непевні звістки, очікування зміни влади й щоденні організаційні клопоти визначають досвід автора цих споминів. Перед новим наступом більшовиків Володимир Леонтович виїздить із Києва до Одеси як уповноважений Українського Червоного Хреста. Перед ним стоять завдання допомогти українським полоненим та налагодити роботу установи. Однак обіцяні кошти затримуються, а політичні представництва занурені в переговори й термінові справи, через що навіть початкові заходи потребують виснажливих зусиль.

Особисті спостереження переплітаються з оцінками урядів, військових і місцевих настроїв. Автор розповідає про небезпечні подорожі, невпевненість у власній безпеці та свавілля, від якого потерпають різні мешканці краю. Окремо він засуджує переслідування єврейського населення та пояснює, як нехтування правами однієї частини громади підриває становище всіх. Розмови із селянами додають до політичної картини питання землі та господарювання. Мемуарна перспектива дає змогу бачити великі події через доручення, зустрічі, затримки й особисті рішення учасника.